«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — найвидатніша світська пам’ятка Київської Русі XIIст., шедевр світової л-ри. Створено під враженням походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича та ін. руських князів проти половців 1185. Поразка русичів послужила авторові приводом для пекучих роздумів про долю рідної землі і народу, про необхідність всенародного єднання для відсічі ворогам. Автор не відомий, але це високоосвічена і талановита людина. «Слово» — глибоко патріотичний твір, йому притаманні ліризм, драматизм, багатство та оригінальність поетики, яскравість картин і образів. Основою мови «Слова» є народнопоетична стихія, тогочасна жива розмовна мова. Найяскравіше відображені в мові «Слова» лексика і фразеологія військового побуту, майстерно використані вислови та образи землеробства і мисливства, помітна літературнокнижна фразеологія. Пам’ятку виявив О. Мусін-Пушкін у 80 — х pp. XVIII ст. у рукопис. збірнику поч. XVI ст. і надр. її у Москві 1800, подавши також переклад рос. мовою. Під час московської пожежі 1812 рукопис «Слова» згорів. Твір перекладений багатьма мовами світу. Його досліджували як вітчизн., так і зарубіж. учені (М. Максимович, Ф. Буслаєв, О. Потебня, І. Франко, В. Перетц, М. Грунський, О. Білецький, М. Гудзій, Д. Лихачов, Л. Булаховський, В. Адріанова-Перетц та ін.). Переспівували і перекладали М. Шашкевич, Т. Шевченко, Панас Мирний, І. Франко, М. Рильський та ін. Сюжети й тема «Слова» знайшли відображення у художній літературі, оперному та образотворчому мистецтві. 1985 за ухвалою ЮНЕСКО відзначалося 800-річчя «Слова».

Сказаніє пр вбивство в орді князя Михайла та боярина його Феодора Повість було укладено в 60-70-х рр. XIII ст. Пізніше її неодноразово перероблювали. Вона увійшла у розширеній та скороченій редакціях до складу Московського літописного зведення кінця XV ст., Ніконівського літопису, Тверського збірника, Пролога та Четьї-Мінеї. В її основі лежать реальні події 1246 р. Текст наводиться за виданням: ПСРЛ. Спб, 1865, т. XV.

ІЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА 1076 РОКУ — одна з найдавніших давньоруських рукописних книг. В науковій літературі вона іменується також «Ізборник (Збірник) Святослава», Збірник 1076 р.» В кінці цього рукопису є запис: «Закінчено цю книгу рукою грішного Іоанна. Вибрано з багатьох книг княжих», з якого випливає, що книгу було переписано в Києві за редакцією Іоанна. Дослідники дійшли висновку, що саме він добирав тексти. Існує також припущення, що книга готувалась для князя Святослава. Якісь відомості про Іоанна відсутні. Метою створення цієї збірки було сприяння духовному зросту читачів, формуванню їх етичної свідомості. Можливо, пам’ятку було замислено як підручник для княжих дітей. На сьогодні знайдено грецькі паралелі приблизно до половини текстів цієї рукописної книги. Інші статті, вірогідно, складені на слов’янському грунті. Зміст «Ізборника», вплинув на подальшу релігійно-філософську традицію і, зокрема, на світосприйняття князя Володимира Мономаха.

РУСЬКА ПРАВДА.— пам’ятка юридичної думки України-Русі епохи Середньовіччя. Тривалий час єдиним науковим виданням «Правди Руської» була публікація текстів пам ’ятки російським ученим Н. Калачовим «Попередні юридичні відомості для повного пояснення Руської Правди» (СПб., 1846). Українські вчені в Україні були фактично позбавлені можливості займатися вивченням «Правди Руської», але значний внесок у цю справу внесли вчені української діаспори — проф. Ярослав Падох («Ідеї гуманності і демократизму в карному праві княжої України». — Мюнхен, 1949), проф. Микола Чубатий («Огляд історії українського права». — Ч. I, 3 вид. — Мюнхен, 1947), проф. Леонід Білецький («Руська правда» й історія її тексту». — Вінніпег, 1993) та ін. Їхня праця не дала загинути в умовах комуністичного тоталітаризму зацікавленню історією карного права українського Середньовіччя, чи, як ми традиційно образно називаємо, — Київської Русі. Українські та російські вчені впродовж XIX — XX століть зібрали близько 100 списків «Правди Руської», зроблених у XIII — XVII ст., які в кінцевому підсумку згрупували в три редакції: Коротка Правда, Широка Правда і, окремо виявлена Л.Білецьким, Скорочена Правда. До сьогодні остаточно не з’ясовано, яка з редакцій — Коротка чи Широка — є старішою. Але безсумнівно те, що будь-яка з редакцій, кожен її список є пам’яткою надзвичайної ваги.

Слово про погибель Руської землі — яскравий зразок багатої спадщини руського народу, присвяченої боротьбі Русі проти нашестя монголо-татар. На відміну від літописних оповідей про ті трагічні в історії правітчизни події, «Слово» говорить про це мовою високохудожньою. Очевидно, що це уривок великого епічного твору, покликаного повідати про боротьбу Русі з монголо-татарами. Вчені вважають, що твір було написано автором південноруського походження у північно-східній Русі. Час постання твору охоплює проміжок з 1238 по 1246 рр. На жаль, той твір не дійшов до нас. Проте на основі цього яскравого уривка можна говорити про його головну ідеологічну спрямованість і суспільну роль.